Process of detention in ukrainian criminal procedure

Abstract

Досліджено сутнісні характеристики затримання уповноваженою службовою особою як кримінального процесуального інституту. Сформульоване авторське визначення поняття затримання уповноваженою службовою особою. Зазначено, що одним із недоліків досліджень окресленої вище проблематики є намагання окремих науковців жорстко “прив’язати” сутність затримання уповноваженою службовою особою до приписів кримінального процесуального закону. Водночас головні сутнісні риси будь-якого правового явища не можуть визначатися виключно на основі приписів законодавчих норм, радше навпаки – виходячи із сутності правового явища повинно формуватись його нормативне вираження. Відтак, законодавча регламентація затримання уповноваженою службовою особою не може розглядатися як безапеляційна основа для визначення його сутності. Первинним в цьому аспекті є пізнаване на рівні теоретичного мислення змістовне наповнення вказаного інституту, яке виражає головне, основне, визначальне в його предметі. Лише на підставі цього можна вести мову про те, наскільки адекватно процесуальні норми відображають дійсну сутність затримання уповноваженою службовою особо. Авторами запропоновано розглядати застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження як форму належного і невідкладного реагування уповноваженими службовими особами на факт виявлення злочину та отримання первинної інформації, яка дає можливість обґрунтовано підозрювати певну особу у його вчиненні. Неприпустимість зволікань із затриманням в умовах безпосереднього виявлення уповноваженими службовими особами підстав для цього об’єктивно позбавляє можливості для попереднього звернення до слідчого судді із відповідним клопотанням. Саме тому, при законодавчому визначенні процесуальних підстав затримання уповноваженою службовою особою без ухвали слідчого судді їх необхідно формулювати таким чином, щоб в конкретній життєвій ситуації вони могли бути встановлені лише на основі очевидних фактів, які повинні сприйматися суб’єктами затримання особисто в момент вчинення (замаху на вчинення) злочину або безпосередньо після цього.