The doctrine of offense entrapment in European criminal law and in the draft Criminal Code of Ukraine: comparative observations

Abstract

У науковій статті здійснено аналіз положень проєкту нового Кримінального кодексу України стосовно провокаційної поведінки та її правових наслідків. Зроблено наголос на з‟ясуванні того, наскільки розробниками досліджуваного документа взяті до уваги здобутки кримінально-правової доктрини, правові позиції ЄСПЛ і законодавство України про негласні слідчі (розшукові) дії та інші негласні заходи, а також чи сприятиме втілене у проєкті унормування зазначеної поведінки вирішенню правозастосовних проблем. Визначено напрями, за якими доцільно продовжити роботу з удосконалення відповідних положень кримінального права. Також у роботі в порівняльно-правовому режимі висвітлено здобутки та недоліки кримінально-правових систем окремих європейських держав у частині офіційної та правозастосовної регламентації інституту провокації злочину. Зокрема, встановлено, що кожна держава, яка визнала на рівні національного кримінального законодавства недопустимість провокації злочину, також розробила та застосовує на практиці низку критеріїв, які необхідно враховувати при вирішенні питання про межі допустимості провокації. Ці критерії повинні включати: обґрунтовану попередньо існуючу підозру щодо спровокованої особи, інтенсивність та мету зовнішнього впливу на таку особу, готовність (схильність) підбурюваної особи до вчинення протиправного діяння. Виявлено спільність більшості із згаданих критеріїв у праві та правозастосовній практиці досліджених у статті держав, чому сприяє уніфікована практика ЄСПЛ у частині юридичного змісту та критеріїв недопустимості провокації. Констатовано, що офіційне визначення та юридичні підстави кримінальної відповідальності за провокацію кримінального правопорушення взагалі та корупційного зокрема закріплені у кримінальних законах лише деяких зарубіжних країн. Водночас кримінальному законодавству чималої кількості європейських держав – представниць континентальної системи права офіційна дефініція провокації невідома, що відповідним чином позначається на практиці правозастосування. Констатовано, що прогресивна практика ЄСПЛ активно впливає на розвиток інституту провокації в державах, які визнали юрисдикцію цього Суду. І навпаки: виявлено, що в законодавстві окремих європейських держав, у т.ч. пострадянських та постсоціалістичних, у тій чи іншій формі збережено законодавчу модель відповідальності або лише за провокацію корупційного злочину, або за провокацію будь-якого протиправного діяння.