https://er.dduvs.edu.ua/handle/123456789/16664 Науковий вісник Дніпровського державного університету внутрішніх справ: Науковий журнал. - 2025. - № 2 (135). - 264 с. 2026-04-21T00:10:57Z https://er.dduvs.edu.ua/handle/123456789/16687 Название: Чи зобовʼязаний поліцейський ризикувати своїм життям під час виконання обовʼязків? Авторы: Журавель, Олександр; Zhuravel, Оleksandr Краткий осмотр (реферат): У роботі розглянуто правовий, етичний та професійний боки питання про обов’язок поліцейського ризикувати своїм життям під час виконання службових обов’язків. Здійснено аналіз чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про Національну поліцію», де окреслено повноваження та права поліцейських, а також межі їхньої відповідальності. Особливу увагу приділено співвідношенню між присягою поліцейського, його моральним обов’язком та правом на життя відповідно до Конституції України та міжнародних правозахисних актів. Визначено, що хоча професія поліцейського передбачає підвищений рівень ризику, поняття «обов’язок ризикувати життям» не є абсолютним і повинно розглядатися в межах правового регулювання, принципу розумної необхідності та балансу між обов’язками перед суспільством і правом на особисту безпеку. Проаналізовано судову практику, що стосується дій правоохоронців у критичних ситуаціях, і наведено приклади з міжнародного досвіду. Роботу спрямовано на визначення меж допустимого ризику для поліцейських та обґрунтування потреби в розробленні чітких стандартів щодо прийняття рішень у небезпечних ситуаціях. Зроблено висновок, що поліцейський хоча й працює у сфері підвищеного ризику, не може бути юридично зобов’язаним безумовно жертвувати власним життям, адже це суперечить фундаментальному праву на життя. Обґрунтовано необхідність перегляду певних підходів до підготовки поліцейських кадрів, зокрема шляхом упровадження етичного навчання, психологічної підготовки та вдосконалення алгоритмів дій в екстремальних умовах. This paper explores the legal, ethical, and professional aspects of the issue regarding whether a police officer is obligated to risk their life in the line of duty. An analysis of the current legislation of Ukraine is conducted, particularly the Law of Ukraine «On the National Police», which outlines the powers and rights of police officers, as well as the limits of their responsibilities. Special attention is paid to the relationship between a police officer’s oath, moral duty, and the right to life as guaranteed by the Constitution of Ukraine and international human rights instruments. It is determined that although the police profession inherently involves a higher level of risk, the concept of a «duty to risk one’s life» is not absolute and must be considered within the framework of legal regulation, the principle of reasonable necessity, and the balance between duties to society and the right to personal safety. Judicial practice concerning the actions of law enforcement officers in critical situations is also analyzed, and examples from international experience are provided. The study aims to define the boundaries of acceptable risk for police officers and to justify the need for the development of clear standards for decision-making in dangerous situations. In conclusion, the paper asserts that although police officers operate in a high-risk environment, they cannot be legally obligated to unconditionally sacrifice their lives, as this would contradict the fundamental right to life. The necessity of revising certain approaches to police training is substantiated, including the introduction of ethical education, psychological preparedness, and the improvement of operational protocols for extreme situations. 2025-01-01T00:00:00Z https://er.dduvs.edu.ua/handle/123456789/16686 Название: Зарубіжний досвід застосування заходів примусу поліцейськими під час виконання службових обовʼязків Авторы: Пожидаєв, Микола; Pozhydayev, Mykola Краткий осмотр (реферат): У статті розглянуто зарубіжний досвід застосування заходів примусу поліцейськими під час виконання службових обов’язків. Зазначено, що ефективність та законність використання таких заходів безпосередньо впливають на рівень довіри громадян до правоохоронних органів, а також на забезпечення громадського порядку та безпеки. Досліджено підходи до застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї у країнах Європейського Союзу, США, Канади, Японії та інших держав. Особливу увагу приділено системам контролю за законністю дій поліцейських, системам підготовки та етичного навчання персоналу. Порівняльний аналіз показує, що країни з розвиненою системою громадського контролю та високими стандартами професійної етики демонструють нижчий рівень зловживання примусовими заходами. Автор підкреслює необхідність адаптації кращих зарубіжних практик до українських реалій з урахуванням національного законодавства, культури та рівня правової свідомості населення. The article analyzes the foreign experience of using coercive measures by police officers in the course of performing their official duties. Despite the reforms carried out, Ukraine still faces a number of problems in the field of legal regulation and practical application of coercive measures by the police. The lack of scientific research, the absence of an established model of professional ethics and public control, as well as the need to improve the organizational and legal foundations of police activities determine the need for a deeper study of European experience. It is noted that the effectiveness and legality of such measures directly affect the level of public trust in law enforcement agencies, as well as the maintenance of public order and security. Analysis of foreign experience in the use of police coercive measures indicates that leading European states and democratic countries of the world have clearly structured, legally regulated and practically tested mechanisms for implementing coercive measures in police activities. The main principles that dominate in most countries of the European Union are proportionality, gradualness, legality, necessity and minimization of harm caused to a person as a result of the use of coercion. The author examines the approaches to the use of physical force, special means and firearms in the countries of the European Union, the USA, Canada, Japan and other countries. Particular attention is paid to the systems of control over the legality of police actions, training and ethical education of personnel. The comparative analysis shows that countries with a developed system of public control and high standards of professional ethics demonstrate a lower level of abuse of coercive measures. The author emphasizes the need to adapt the best foreign practices to Ukrainian realities, taking into account national legislation, culture and the level of legal awareness of the population. 2025-01-01T00:00:00Z https://er.dduvs.edu.ua/handle/123456789/16685 Название: Застосування практики Європейського суду з прав людини під час здійснення правосуддя судами загальної юрисдикції: теоретичні, правові та практичні аспекти Авторы: Наливайко, Лариса; Nalyvaiko, Larysa Краткий осмотр (реферат): У статті розкрито теоретичні, правові та практичні аспекти застосування практики ЄСПЛ під час здійснення правосуддя судами загальної юрисдикції. Проаналізовано практичні та правові особливості застосування рішень ЄСПЛ у кримінальному, адміністративному, цивільному та господарському судочинстві. Значення судової системи у реалізації ЄКПЛ та практики важко переоцінити, але така робота суддів є досить складною і проблематичною. Практика ЄСПЛ фактично гармонізує, коригує та спрямовує розвиток кримінального та кримінального процесуального законодавства. Реальний вплив практики ЄСПЛ можна відслідкувати лише в процесі вдосконалення кримінального матеріального та процесуального законодавства в процесі законотворчості. У процесі адміністративного судочинства рішення ЄСПЛ використовуються більш активно, хоча ця діяльність також потребує системного вдосконалення. Попри пряму вказівку в ЦПК України застосовувати практику ЄСПЛ у цивільному процесі на практиці існує низка системних проблем, що заважають ефективному її використанню. У процесі господарського судочинства суди звертаються до рішень ЄСПЛ украй рідко. Доведено, що практика ЄСПЛ не завжди застосовується правильно, обґрунтовано та релевантно, що лише створює ілюзію комплексного підходу, а в дійсності спотворює сутність конвенційного механізму міжнародного захисту прав людини та нівелює цінність правових позицій Суду. Зроблено висновок, що специфікою судового правозастосування в українських реаліях є тяжіння до слідування формальним правилам та стандартам, узагальненій судовій практиці. Відсутність офіційної методики застосування практики ЄСПЛ є стримуючим чинником активного використання правових позицій ЄСПЛ у правозастосовній діяльності суду. Окрім того, потребує концептуального підходу підготовка майбутніх суддів із питань застосування рішень ЄСПЛ. Однак ключове значення має гарантування доступності для суддів офіційно перекладених та систематизованих правових позиції ЄСПЛ. The article reveals the theoretical, legal and practical aspects of the application of the practice of the ECHR in the administration of justice by courts of general jurisdiction. The practical and legal features of the application of the decisions of the ECHR in criminal, administrative, civil and commercial proceedings are analyzed. The importance of the judicial system in the implementation of the ECHR and practice is difficult to overestimate, but such work of judges is quite complex and problematic. The practice of the ECHR actually harmonizes, corrects and directs the development of criminal and criminal procedural legislation. The real impact of the practice of the ECHR can be traced only in the process of improving criminal substantive and procedural legislation in the process of lawmaking. In the process of administrative proceedings, the decisions of the ECHR are used more actively, although this activity also requires systematic improvement. Despite the direct instruction in the Code of Civil Procedure of Ukraine to apply the practice of the ECHR in civil proceedings, in practice there are a number of systemic problems that prevent its effective use. In the process of commercial proceedings, courts turn to the decisions of the ECHR extremely rarely. It is proven that the practice of the ECHR is not always applied correctly, reasonably and relevantly, which only creates the illusion of a comprehensive approach, and in reality distorts the essence of the convention mechanism for the international protection of human rights and nullifies the value of the legal positions of the Court. It is concluded that the specificity of judicial law enforcement in Ukrainian realities is the tendency to follow formal rules and standards, generalized judicial practice. The lack of an official methodology for applying the practice of the ECHR is a deterrent factor for the active use of the legal positions of the ECHR in the law enforcement activities of the court. In addition, the training of future judges on the application of ECHR decisions requires a conceptual approach. However, ensuring the availability of officially translated and systematized legal positions of the ECHR for judges is of key importance. 2025-01-01T00:00:00Z https://er.dduvs.edu.ua/handle/123456789/16684 Название: Перипетії службової та позаслужбової діяльності комісара міліції В. Г. Гайдамаки (1914–1983) Авторы: Ярмиш, Олександр; Греченко, Володимир; Yarmysh, Oleksandr; Grechenko., Volodymyr Краткий осмотр (реферат): Уперше в історико-правничій літературі у статті аналізується життєвий шлях та кар’єра очільника міліції в Українській РСР у 1956–1962 рр., комісара міліції 2-го рангу Веніаміна Глібовича Гайдамаки, починаючи з його навчання в школі, зарахування до лав міліції та закінчуючи досить безславним завершенням служби в правоохоронних органах. Працюючи автоінспектором, а потім начальником Державної автоінспекції Сумської області, В. Г. Гайдамаці вдалося здійснити карколомний злет, перебравшись у Київ та ставши начальником Державтоінспекції республіки у 29 років. Автори висувають свою версію про причини такої успішної кар’єри, якій сприяли репресії кінця 1930-х років, можлива допомога іншого високопосадовця, особисті якості самого Гайдамаки, такі як кмітливість і винахідливість, що неодноразово відзначалося у його службових атестаціях. Але ці та інші риси його характеру, певна безконтрольність з боку начальства призвели до зловживань по службі, пов’язаних із придбанням автомобіля, отриманням квартир, незаконних зв’язків із різного роду ділками, недбалостями у службі. Це, а також зміна керівництва МВС у 1962 р. призвели до пониження його в посаді, а потім і до звільнення з міліції. For the first time in the historical and legal literature, the article analyzes the life path and career of the head of the police in the Ukrainian SSR in 1956–1962, police commissioner of the 2nd rank Veniamin Hlibovych Haydamaka, starting with his studies at school, enrollment in the ranks of the police and ending rather inglorious end of service in law enforcement agencies. Working as a Traffic wardtn and then as the head of the State Auto Inspection of the Sumy region, V. G. Haydamatsa managed to make a breakthrough by moving to Kyiv and becoming the head of the State Auto Inspection of the republic at the age of 29. The authors express their version of the reasons for such a successful career, which was facilitated by the repressions of the late 1930s, the possible help of another high-ranking official, personal qualities of Haydamaka himself, such as intelligence and resourcefulness, which were repeatedly noted in his official certificates. While in high positions, V. G. Haydamaka, achieved quite significant indicators in his work, which is evidenced by the relevant statistical data, which are given in his job description. But the influence of the Soviet system, which provided great opportunities for a better life for the superiors, the example of other colleagues from law enforcement agencies who abused their official position, his character traits, a certain lack of control on the part of the superiors led to abuse of office related to the purchase of a car, obtaining apartments, illegal connections with various types of dealers, negligence in the service. This, as well as a change in the leadership of the Ministry of Internal Affairs in 1962, led to his demotion, and then to his dismissal from the police. Analyzing the biography and career path of V. G. Haydamak’s authors note that his career was quite typical for a Soviet-era nomenclature. Nevertheless, in the spirit of that time, despite the considerable compromising material, V. G. Haydamak was not punished very severely, he was not deprived of the title of «police commissioner», and later the restrictions on his pension were lifted. This was also characteristic of Soviet times. A nomenklaturanik of such a high rank was «own» for the Communist Party bonzes, and they, in the end, forgave him for his sins and pranks. 2025-01-01T00:00:00Z