https://er.dduvs.edu.ua/handle/123456789/4 Periodicals DSUIA 2026-07-14T01:09:42Z https://er.dduvs.edu.ua/handle/123456789/16965 Название: Діяльність міжнародних волонтерських організацій як запорука національної безпеки України Авторы: Антонів, Майкл (Майк); Миронюк, Станіслава; Дрок, Ірина; Antoniv, Michael; Myroniuk, Stanislava; Drok, Iryna Краткий осмотр (реферат): Здійснено аналіз адміністративно-правового статусу міжнародних волонтерських організацій в Україні та виокремлено особливості його реалізації в умовах захисту національної безпеки. У результаті дослідження встановлено, що система правового забезпечення міжнародної волонтерської діяльності в Україні охоплює Конституцію України, міжнародні угоди, резолюції, рекомендації та конвенції; закони України; укази Президента України; постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України; накази міністерств і відомств. Основними законами України, що регулюють волонтерську діяльність, є «Про волонтерську діяльність» та «Про благодійну діяльність та благодійні організації»; деякі аспекти волонтерської діяльності як складової частини гуманітарної роботи регулюються Законом України «Про гуманітарну допомогу». Встановлено, що з огляду на важливий внесок міжнародних волонтерських організацій у захист незалежності та забезпечення національної безпеки України варто їхній правовий статус урегулювати в окремому законі або закріпити його в окремому розділі діючого Закону України «Про волонтерську діяльність». З’ясовано ключові напрями діяльності міжнародних волонтерських організацій, визначено основні проблеми в їх реалізації, зокрема: бюрократичні перешкоди – складнощі в отриманні волонтерських віз, реєстрації іноземних організацій, процедурі ввезення гуманітарної допомоги; правові прогалини – недостатня правова охорона волонтерів, відсутність чітких механізмів соціальних гарантій та державної підтримки; фінансові та податкові питання – складнощі з оподаткуванням власних коштів волонтерів та необхідність реєстрації в Реєстрі волонтерів, якщо збори перевищують встановлені ліміти; безпекові ризики – волонтери працюють у зоні бойових дій або поблизу неї, що пов’язане з небезпекою для життя; брак інформації – іноземцям важко отримати актуальну та перевірену інформацію про потреби та методи роботи в Україні. Обґрунтовано, що основними чинниками, що стимулюють розвиток міжнародного волонтерського руху в Україні, є: 1) безпекові та гуманітарні виклики (війна) – повномасштабне вторгнення створило безпрецедентну потребу в медичній, психологічній та гуманітарній допомозі, що спричинило залучення іноземних волонтерів; 2) високий рівень самоорганізації та громадянського суспільства – швидке формування волонтерських мереж та організацій, що ефективно працюють у кризових умовах, робить Україну привабливою для міжнародної співпраці; 3) міжнародна солідарність – прагнення громадян інших країн допомогти українцям у боротьбі за незалежність та демократичні цінності; 4) особиста мотивація та самоактуалізація – бажання набути унікального професійного досвіду, допомогти іншим та особисте задоволення від внеску в успіх місії; 5) інформаційна відкритість – розвиток соціальних мереж та медіа, що дозволяють волонтерам легко знаходити запити на допомогу та координувати діяльність. Ці чинники сприяють трансформації міжнародного волонтерства в потужний соціальний інститут, що доповнює функції державних органів в умовах захисту національної безпеки. The article analyzes the administrative and legal status of international volunteer organizations in Ukraine and identifies the features of its implementation in the context of protecting national security. As a result of the study, it was established that the system of legal support for international volunteer activities in Ukraine includes the Constitution of Ukraine, international agreements, resolutions, recommendations and conventions; laws of Ukraine; decrees of the President of Ukraine; resolutions and orders of the Cabinet of Ministers of Ukraine; orders of ministries and departments. The main laws regulating volunteer activities are the Laws of Ukraine «On Volunteer Activities», «On Charitable Activities and Charitable Organizations»; some aspects of volunteer activities as a component of humanitarian work are regulated by the Law of Ukraine «On Humanitarian Aid». It was established that, given the important contribution of international volunteer organizations to protecting the independence and ensuring the national security of Ukraine, their legal status should be regulated in a separate law, or enshrined in a separate section of the current Law «On Volunteer Activities». The main areas of activity of international volunteer organizations were clarified, the main problems in their implementation were identified, in particular: bureaucratic obstacles – the complexity of obtaining volunteer visas, registering foreign organizations, as well as complex procedures for importing humanitarian aid; legal gaps – insufficient legal protection of volunteers, the lack of clear mechanisms of social guarantees and state support; financial and tax issues – difficulties with taxation of volunteers’ own funds and the need to register in the Volunteer Register if the fees exceed the established limits; security risks – volunteers work in or near a combat zone, which is associated with a danger to life; lack of information – it is difficult for foreigners to obtain up-to-date and verified information about the needs and methods of work in Ukraine. It is substantiated that the main factors stimulating the development of the international volunteer movement in Ukraine are: 1) security and humanitarian challenges (war) – a full-scale invasion created an unprecedented need for medical, psychological and humanitarian assistance, which attracts foreign volunteers, as noted in this study; 2) a high level of self-organization and civil society – the rapid formation of volunteer networks and organizations that work effectively in crisis conditions makes Ukraine attractive for international cooperation; 3) international solidarity – the desire of citizens of other countries to help Ukrainians in the struggle for independence and democratic values; 4) personal motivation and self-actualization – the desire to gain unique professional experience, help others and personal satisfaction from contributing to the success of the mission; 5) information openness – the development of social networks and media that allow volunteers to easily find requests for help and coordinate activities. These factors contribute to the transformation of international volunteering into a powerful social institution that complements the functions of state bodies in the protection of national security. 2026-01-01T00:00:00Z https://er.dduvs.edu.ua/handle/123456789/16964 Название: Реалізація ветеранської політики: досвід США Авторы: Чернобук, Валентина; Chernobuk, Valentyna Краткий осмотр (реферат): Зазначено, що реінтеграція ветеранів у суспільство є одним із найбільших викликів, із якими стикається Україна в результаті російсько-української війни. Успішна реінтеграція ветеранів має вирішальне значення для соціальної стабільності, економічного розвитку та національної безпеки. Розглянуто американську систему реінтеграції ветеранів, що охоплює соціальні, економічні, медичні та психологічні заходи, спрямовані на сприяння поверненню військовослужбовців та ветеранів до цивільного життя. Військові соціальні працівники надають професійну підтримку військовослужбовцям усіх рангів, ветеранам війни та їхнім сім’ям. Акцентовано на важливості врахування досвіду інших країн та інтегрування його у вітчизняну практику – це є необхідним для того, щоб такі цінності, як честь і гідність, патріотизм та любов до країни, виражені ветеранами війни, стали одними з найважливіших цінностей сучасного українського суспільства. This article demonstrates that the reintegration of veterans into society is one of the greatest challenges facing Ukraine following the russian-Ukrainian war. Successful reintegration of veterans is crucial for social stability, economic development, and national security. The experience of the United States with its long-standing veterans support system serves as a valuable example that can be analyzed and adapted to Ukrainian society. The article examines the American system of veteran reintegration, which encompasses social, economic, medical, and psychological measures aimed at facilitating the return of servicemembers and veterans to civilian life. Military social workers provide professional support to servicemembers of all ranks, war veterans, and their families. Furthermore, the article analyzes how the existing veteran social welfare system operates independently of general population social programs and how it is systematically structured. It addresses the key principles of veteran reintegration in the United States, mechanisms to promote entrepreneurship, incentives for employers to hire veterans, and cross-sector partnerships. Particular attention is paid to the analysis of the regulatory and legal framework for programs such as the Work Opportunity Tax Credit (WOTC) and workplace adaptations for veterans with disabilities. Problems within the Ukrainian reintegration system have been identified, including insufficient financial support, limited access to education, psychological barriers, lack of information, and uneven regional development. The reintegration of veterans into society is one of Ukraine’s key challenges. Successful adaptation is crucial for combat veterans and ensures social stability, economic development, and national security. It has been suggested that U.S. practices, particularly in the area of business support, could serve as a foundation for increasing economic activity and improving the quality of life for Ukrainian veterans. 2026-01-01T00:00:00Z https://er.dduvs.edu.ua/handle/123456789/16963 Название: Факультативні умови трудового договору як механізм балансу інтересів працівника і роботодавця Авторы: Золотухіна, Лілія; Zolotukhina, Liliia Краткий осмотр (реферат): Здійснено комплексний науково-правовий аналіз факультативних умов трудового договору як важливого інструменту індивідуалізації трудових правовідносин та забезпечення балансу інтересів працівника і роботодавця в умовах трансформації ринку праці. Обґрунтовано, що факультативні умови, не будучи обов’язковими для виникнення трудових правовідносин, після включення до трудового договору набувають обов’язкової юридичної сили та істотно впливають на обсяг трудових прав і обов’язків сторін. Досліджено співвідношення імперативних і диспозитивних засад трудового права, акцентовано увагу на проблемі псевдодиспозитивності факультативних умов, через що формальна згода працівника фактично маскує економічну та організаційну нерівність сторін трудового договору. Проаналізовано судову практику Верховного Суду щодо допустимості змісту індивідуального трудового договору, співвідношення факультативних та колективно-договірних умов праці, а також правових наслідків включення до трудового договору умов, що погіршують становище працівника, як порівняти із законодавством. Особливу увагу приділено аналізу рішень Верховного Суду щодо умов про випробування, матеріальну відповідальність, додаткові підстави припинення трудового договору та односторонньої зміни умов праці. Застосовано порівняльно-правовий метод із залученням міжнародного досвіду, зокрема стандартів Міжнародної організації праці, практики Суду Європейського Союзу та доктрини несправедливих (unconscionable) умов у праві країн загального права. Сформульовано висновок про необхідність доктринального та нормативного уточнення меж допустимості факультативних умов трудового договору з метою недопущення зловживань свободою договору, посилення гарантій захисту трудових прав працівника та забезпечення реального, а не декларативного балансу інтересів сторін трудових правовідносин. The article is devoted to a comprehensive legal analysis of optional (facultative) terms of the employment contract as an instrument for balancing the interests of the employee and the employer in modern labor relations. The relevance of the study is determined by the growing role of individual contractual regulation in labor law, especially under conditions of labor market flexibility, digitalization of work processes, and the functioning of labor relations during extraordinary legal regimes, including martial law. In Ukrainian labor law doctrine, the issue of the content of the employment contract has traditionally been considered through the prism of mandatory (essential) terms established by legislation. At the same time, optional terms of the employment contract, which arise from the agreement of the parties and specify or supplement statutory provisions, remain insufficiently systematized and conceptually underdeveloped. This situation creates legal uncertainty both for employees, who may face unjustified restrictions of their labor rights, and for employers, who risk having such contractual terms declared invalid by courts. The purpose of this article is to determine the legal nature of optional terms of the employment contract, to identify their place in the structure of contractual regulation of labor relations, and to assess their role in ensuring a fair balance of interests between the parties to the employment contract. The study also aims to formulate proposals for improving labor legislation in terms of regulating optional contractual conditions. The methodological basis of the research includes general scientific and special legal methods, in particular: dialectical, formal-logical, systemic-structural, comparative-legal, and doctrinal analysis. Judicial practice of the Supreme Court of Ukraine, acts of international organizations, and foreign legal doctrine are used as empirical and comparative material. The article substantiates that optional terms of the employment contract should not be perceived solely as a manifestation of contractual freedom. Instead, they represent a specific legal mechanism that operates within the limits of labor law principles, primarily the principle of protection of the employee as the weaker party to labor relations. It is argued that optional terms may perform both a positive and a negative function: on the one hand, they allow adapting labor relations to the individual needs of the parties; on the other hand, they may serve as a tool for shifting entrepreneurial risks to the employee or for indirectly limiting statutory labor guarantees. Particular attention is paid to the analysis of judicial practice of the Supreme Court of Ukraine, which demonstrates a tendency to assess optional terms of employment contracts through the criterion of admissibility of restriction of labor rights. The article analyzes court decisions in which contractual clauses concerning probation periods, non-compete obligations, additional grounds for dismissal, and extended working time regimes were evaluated. It is emphasized that the Supreme Court consistently proceeds from the priority of labor legislation over contractual terms and invalidates provisions that worsen the employee’s legal position compared to statutory standards. The article also examines international approaches to regulating optional terms of employment contracts. In particular, reference is made to the standards of the International Labour Organization, which emphasize the inadmissibility of contractual clauses that undermine decent work standards. The experience of European Union countries and the doctrine of European labor law are analyzed, where optional terms are allowed only within clearly defined legal boundaries and under effective judicial control. The works of leading labor law scholars highlight that the expansion of individual contractual regulation must be accompanied by enhanced protective mechanisms for employees. Based on the conducted analysis, the author concludes that Ukrainian labor legislation lacks a clear conceptual framework for regulating optional terms of employment contracts. This gap leads to inconsistent application of the law and increases the number of labor disputes. It is argued that the legislator should move from a fragmented regulation of individual contractual clauses to a systematic approach that would define the legal nature, limits, and criteria of admissibility of optional terms. The article formulates author’s conclusions and practical recommendations aimed at improving labor legislation. In particular, it is proposed to establish at the legislative level the concept of optional terms of the employment contract, to establish a general prohibition on including contractual clauses that worsen the employee’s position, and to define a list of criteria for assessing the validity of such terms. It is also recommended to strengthen the role of judicial review in evaluating optional contractual clauses, especially in conditions of increased contractual flexibility. The scientific novelty of the research lies in the comprehensive doctrinal understanding of optional terms of the employment contract as an independent legal category and in substantiating their role as a balancing mechanism between the interests of the employee and the employer. The practical significance of the article consists in the possibility of using its conclusions in legislative activities, judicial practice, and further scientific research in the field of labor law. 2026-01-01T00:00:00Z https://er.dduvs.edu.ua/handle/123456789/16962 Название: Допустимість скріншотів, месенджерів і електронних листів як доказів у цивільному процесі: огляд судової практики Авторы: Резворович, Кристина; Павлюк, Андрій; Rezvorovych, Krystyna; Pavliuk, Andrii Краткий осмотр (реферат): Розглянуто питання допустимості використання скріншотів, електронних листів та листування у месенджерах як доказів у цивільному процесі України. Проаналізовано судову практику, зокрема рішення з Єдиного державного реєстру судових рішень, у яких такі електронні дані використовувалися для підтвердження фактів правовідносин між сторонами спору. Здійснено оцінку правової природи електронних доказів, визначено проблемні аспекти подання їх на перевірку автентичності. Особливу увагу приділено застосуванню положень ст. 100 Цивільного процесуального кодексу України щодо порядку подання електронних доказів та визначення їх оригінальності. Обґрунтовано критерії допустимості, достовірності, достатності та належності електронних доказів, а також запропоновано напрями вдосконалення процесуального законодавства з урахуванням сучасних цифрових реалій. The article explores the theoretical and practical aspects of using electronic evidence in civil proceedings of Ukraine, emphasizing the transformation of judicial processes under the conditions of martial law and the active implementation of digital technologies. The study highlights that the digitalization of justice not only ensures citizens’ right of access to the court during the war but also significantly improves the efficiency and transparency of the judicial system. The author analyzes the regulatory framework governing the submission and evaluation of electronic evidence, including documents signed with an electronic digital signature, email correspondence, and messages from instant messengers such as Viber and Telegram. Particular attention is paid to judicial practice regarding the admissibility and probative value of such evidence, as demonstrated by the analysis of relevant case law from the Unified State Register of Court Decisions. The article outlines the problematic aspects of the current legislation, such as the lack of clear procedural regulation for the use of screenshots and messages from messengers as independent types of electronic evidence, as well as the inconsistency in judicial approaches to their authentication. The author argues that screenshots, though widely used by participants in civil proceedings, require proper procedural confirmation of their origin and integrity. Based on the analysis of court cases, it is established that courts increasingly recognize screenshots as admissible evidence, provided they are supported by other digital data (metadata, timestamps, or expert confirmation). In addition, the research substantiates the need to supplement Article 128 of the Civil Procedure Code of Ukraine to legally recognize Viber and similar applications as legitimate tools for notifying participants of court proceedings. The author’s contribution consists in the formulation of practical proposals aimed at enhancing the digital capacity of the Ukrainian judiciary, closing legislative gaps, and developing a unified digital platform for secure document exchange. The study concludes that the modernization of procedural norms and the institutionalization of electronic evidence assessment are crucial for aligning Ukrainian justice with European standards of openness, accessibility, and technological advancement. 2026-01-01T00:00:00Z