https://er.dduvs.edu.ua/handle/123456789/5152 Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2020. - № 2 (105). - 354 с. 2026-04-05T14:41:48Z https://er.dduvs.edu.ua/handle/123456789/5199 Название: НАУКОВИЙ ВІСНИК ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ВНУТРІШНІХ СПРАВ [ПОВНИЙ ТЕКСТ] № 2 Авторы: ДДУВС Краткий осмотр (реферат): Вміщено наукові статті вчених, викладачів і здобувачів університету, навчальних закладів системи МВС та інших центральних органів виконавчої влади, працівників правоохоронних органів. Розглянуто питання держави та права, окремих галузей законодавства, проблеми правоохоронної діяльності та юридичної освіти, надано інформацію про визначні події і дати наукового життя в галузі права. Призначено для науковців, юристів-практиків, працівників правоохоронних органів та всіх, хто цікавиться питаннями науки і права. 2020-01-01T00:00:00Z https://er.dduvs.edu.ua/handle/123456789/5198 Название: Інститут конституційної скарги: зарубіжна практика, вітчизняний досвід та перспективи Авторы: Наливайко, Л.Р.; Чепік-Трегубенко, О.С.; Nalyvaiko, L.R.; Chepik-Trehubenko, O.S. Краткий осмотр (реферат): Досліджено проблематику реалізації конституційної скарги в зарубіжних країнах та її особливості й подальші перспективи розвитку в Україні. Визначено основні дискусійні питання теоретичного та практичного характеру в цій сфері. Акцентовано, що запровадження в Україні нормативної моделі конституційної скарги викликало тривалу дискусію. У зв’язку з цим на підставі зарубіжного досвіду обґрунтовано положення, що впровадження інституту конституційної скарги повинно носити помірний характер, бути поетапним, детально опрацьованим та юридично спрогнозованим фахівцями. Наведено та проаналізовано різні статистичні дані щодо конституційної скарги в Україні та зарубіжних державах. Наголошено, що впровадження інституту конституційної скарги може стати ефективним засобом уникнення надмірного навантаження на Європейський суд із прав людини (станом на 2019 р. кількість скарг проти України становила 12,9 % від всіх справ). Акцентовано на необхідності уточнення законодавцем окремих положень Закону України «Про Конституційний Суд України». Описание: The article deals with the problem of realization of the constitutional complaint in foreign countries and its peculiarities and further prospects in Ukraine. It is emphasised that the introduction of the constitutional complaint and the parallel implementation of the doctrine of amicable treatment of international law in the Constitutional Court will comprehensively promote the protection of citizens’ rights at national level and, as a result, can be an effective means of avoiding undue burden on the European Court of Human Rights. The most relevant directions for the constitutional complaint in Ukraine are identified: the introduction of a full constitutional complaint, but not a regulatory one which is in force today; inability to review the decision of the Court of Justice for a final judgement already enforced, etc. It is pointed out that the introduction of a normative model of constitutional complaint in Ukraine provoked a number of discussions regarding the full realization of the rights of the individual, but the situation in the state should be evaluated first and foremost. Various statistics on the constitutional complaint in Ukraine and in foreign countries are presented and analyzed. It is highlighted that given the complex political and economic situation in the country and other factors, the implementation of the constitutional complaint institute should be moderate in nature and be gradual, elaborated and legally predicted by specialists. It is emphasised that the introduction of a complete model of constitutional complaint is an important direction of development of constitutional modernization in Ukraine which should move in parallel with political, social, economic reforms. With a view to the effective and transparent implementation of the constitutional complaint institute in Ukraine, the need for clarification of the provision of Article 78 on the grounds for issuing the interlocutory order, since the question remains as to what exactly should be referred to as the term “irreversible consequences”; attention to the issue of meaningful filling of the concept of “public interest” (Part 2 of Article 77 of the Law of Ukraine “On the Constitutional Court of Ukraine”). 2020-01-01T00:00:00Z https://er.dduvs.edu.ua/handle/123456789/5197 Название: Тоталітарні освітні практики 20-30 рр. ХХ ст.: від витоків до наслідків Авторы: Марченко, О.В.; Marchenko, O.V. Краткий осмотр (реферат): На основі узагальнення соціокультурних факторів суспільного розвитку в період із 1918 року до середини 30-х років ХХ століття та сформованих у цей час освітніх моделей, цінностей, ідеалів та світоглядних орієнтирів розкрито сутнісні ознаки й основні тенденції розгортання вітчизняного простору освіти в епоху тоталітаризму. Проаналізовано змістові та структурні особливості освітнього простору в 20–30-х роках ХХ століття, обґрунтовано загальнофілософські та соціокультурні детермінанти системних трансформацій в усіх його вимірах. Зокрема, показано наслідки невиправданого, з погляду освітніх потреб і наявного освітнього потенціалу, розширення територіально-предметного виміру, коли збільшення кількості навчальних закладів із новими назвами не дало фактичного їх приросту і змістового урізноманітнення. Описание: Based on the generalization of socio-cultural factors of social development in the period from 1918 to the mid-30s of the twentieth century and formed at that time educational models, values, ideals and worldviews revealed the essential features and main trends of the national educational space in totalitarianism. The semantic and structural features of the educational space in the 20-30s of the XX century have been analyzed, the general philosophical and sociocultural determinants of system transformations in all its dimensions have been substantiated. In particular, the consequences of unjustified, from the point of view of educational needs and available ducational potential, expansion of territorial-subject dimension have been shown, when the increase in the number of educational institutions with new names did not give their actual growth and semantic diversification. Based on the analysis of party and government documents related to the problems of education, as well as philosophical and pedagogical works of this period revealed the specifics of the deployment of sign-symbolic dimension of educational space, which was to level the natural process of metatext, instead - artificial planting of texts with strong ideological direction. In the public consciousness, and hence in the textual space, there was a devaluation of established categories (personality, individuality, society, etc.), at the same time such concepts as "class", "team", "idea" gained weight. Collectivism, solidarity of interests and the priority of the collective over the individual, discipline and subordination over free will have been asserted. Significant changes have been established in the subjective dimension of the educational space: the idea of the inseparability of an exceptional, unique personality from society is gradually tran sformed into an indisputable statement about the "merger" of man with society by abandoning his/her own individuality. As a result, there was a shift of the individual to the denominator of the social, which from an important attributive characteristic of the individual has become the main goal, determinant and regulator of his/her life. And the recognition of the external determinism of all human actions has led to the "compression" of the educational space in its subjective dimension to the size of the nvironment. 2020-01-01T00:00:00Z https://er.dduvs.edu.ua/handle/123456789/5196 Название: Діоклетіан і Третя республіка Авторы: Халапсіс, О.В.; Khalapsis, O.V. Краткий осмотр (реферат): У 212 році імператор Каракалла видав едикт, який надав римське громадянство всьому вільному населенню Римської імперії. Некорінним римлянам едикт відкрив шлях до армії, що дозволило збільшити чисельність легіонів, проте зробило їх менш лояльними. Все це сприяло ревізії моделі Августа і формуванню нової політичної реальності, що отримала в істориків назву «доміната», першим варіантом якого була тетрархія Діоклетіана. Для ефективної роботи системи тетрархії необхідно було занадто багато умов, а римляни вже не були готові до такої великої відповідальності. До того ж, модель Діоклетіана, вирішуючи одні проблеми, створила інші, викликавши плутанину і запустивши процес поступового розділу імперії на Східну та Західну частини. Якщо систему принципату можна назвати «Другою республікою», то наступну за нею систему, при якій вільними громадянами стали керувати «пани», було б логічно назвати «Третьою республікою». Описание: In 212 AD, Emperor Caracalla issued an edict granting Roman citizenship to the entire free population of the Roman Empire. The nonindigenous the Romans edict opened the way to the army, which allowed an increase in number of legions, but made them less loyal. All this contributed to revision of Augustus’ model and formation of a new political reality, which was called by historians the name “dominate”, the first version of which was Diocletian’s tetrarchy. For the tetrarchy system to work effectively, too many conditions were necessary, and the Romans were no longer ready for such a great responsibility. In addition, Diocletian’s model, solving some problems, created others, causing confusion and starting the process of the gradual division of the empire into the Eastern and the Western parts. If the principate system can be called as “The Second Republic”, then the system following it, under which “masters” began to govern free citizens, it would be logical to call “The Third Republic”. The Emperor is one of the titles of the republican ruler of Rome, along with the titles “Augustus”, “Caesar”, “princeps senatus”, “pontifex maximus”, etc. The legal and factual significance of each of these titles has undergone evolution, but the Romans themselves would never have agreed that a monarchy had been established in their empire; they quite sincerely considered their state to be a republic. This republic was led by a person who has a whole set of temporary and lifelong titles, including the title of emperor, which complemented other the highest ranking magistrates. At the same time, there was a transition from representations of power as a civil (and, as a result, military and religious) to power as a military (and only then – civil and religious) function. If the princeps themselves could not have been military leaders, then for the dominus it became a necessity, the logical expression of which was the institution of tetrarchy. 2020-01-01T00:00:00Z