Короткий опис(реферат):
To be interior in interactions or to be exterior in intraactions: how can we
sense nature if we can’t even sense ourselves as objects? In this case we can be considered as
autistic people and we must be living in a closed universe without “Nature”. We can express
beauty of ourselves only if we can reflect to our mind, in itself. After this acting in process the
World will be open for us.
Is it possible?
This mutual paradox is objectively measurable with a new test experiment. It represents
the superject above the subject and object: the thing “Who” is able sense beauty as it surrounds
us.
The spontaneity is at the same time constant and changing: if we are able to act out the
Whiteheadian universality of the process whilst seeing ourselves from above then there is no
contradiction between the happening and the experiencing of the process.
The Whiteheadian Philosophy could be a model of Ferenczian practice in interactive
mutual Psychoanalysis, but the heterodox Psychoanalysis could provide practical
Psychological background for Whiteheadian Theory.
Beauty is an acting in process of our mind opening from itself to ourselves, therefore
the intraactive elements become interactive things. Ourselves reflected to our World is the
“Eternal Other”: The Psychological source of Aesthetics is the Psychology of Whiteheadian
“superject”.
Суть розробки, основні результати:
Бути внутрішньо орієнтованим у взаємодії або бути зовнішньо
орієнтованим у взаємодіях: як ми можемо відчути природу, якщо ми навіть не
можемо відчувати себе як об’єкти? У цьому випадку нас можна вважати аутичними
людьми, і ми повинні жити в закритому всесвіті без «Природи». Ми можемо
висловити красу самих себе, лише якщо зможемо відображати її у своєму розумі, в
собі. Після цього Світ для нас відкриється. Це можливо? Цей взаємний парадокс
можна об’єктивно виміряти за допомогою нового тестового експерименту. Він
представляє надоб’єкт над суб’єктом і об’єктом: справа в тому, «Хто» здатен
відчувати красу, яка нас оточує. Спонтанність водночас є постійною і змінюваною:
якщо ми можемо відтворити вайтхедівську універсальність процесу, бачачи себе згори, тоді немає протиріччя між тим, що відбувається, і переживанням процесу.
Філософія Уайтхеда могла б бути моделлю практики Ференца в інтерактивному
взаємному психоаналізі, але гетеродоксальний психоаналіз міг би забезпечити
практичне психологічне підґрунтя для теорії Уайтхеда. Краса – це дія в процесі
відкриття нашого розуму від себе до нас самих, тому інтраактивні елементи стають
інтерактивними речами. Ми самі, відображені в нашому Світі, є “Вічним Іншимˮ:
Психологічне джерело естетики – це психологія Вайтхедівського “надоб’єктаˮ.