Короткий опис(реферат):
У науковій статті здійснено аналіз положень проєкту нового
Кримінального кодексу України стосовно провокаційної поведінки та її правових наслідків.
Зроблено наголос на з‟ясуванні того, наскільки розробниками досліджуваного документа взяті до
уваги здобутки кримінально-правової доктрини, правові позиції ЄСПЛ і законодавство України
про негласні слідчі (розшукові) дії та інші негласні заходи, а також чи сприятиме втілене у проєкті
унормування зазначеної поведінки вирішенню правозастосовних проблем. Визначено напрями, за
якими доцільно продовжити роботу з удосконалення відповідних положень кримінального права.
Також у роботі в порівняльно-правовому режимі висвітлено здобутки та недоліки
кримінально-правових систем окремих європейських держав у частині офіційної та
правозастосовної регламентації інституту провокації злочину. Зокрема, встановлено, що кожна
держава, яка визнала на рівні національного кримінального законодавства недопустимість
провокації злочину, також розробила та застосовує на практиці низку критеріїв, які необхідно
враховувати при вирішенні питання про межі допустимості провокації. Ці критерії повинні
включати: обґрунтовану попередньо існуючу підозру щодо спровокованої особи, інтенсивність та
мету зовнішнього впливу на таку особу, готовність (схильність) підбурюваної особи до вчинення
протиправного діяння. Виявлено спільність більшості із згаданих критеріїв у праві та
правозастосовній практиці досліджених у статті держав, чому сприяє уніфікована практика ЄСПЛ
у частині юридичного змісту та критеріїв недопустимості провокації.
Констатовано, що офіційне визначення та юридичні підстави кримінальної
відповідальності за провокацію кримінального правопорушення взагалі та корупційного зокрема
закріплені у кримінальних законах лише деяких зарубіжних країн. Водночас кримінальному
законодавству чималої кількості європейських держав – представниць континентальної системи
права офіційна дефініція провокації невідома, що відповідним чином позначається на практиці
правозастосування. Констатовано, що прогресивна практика ЄСПЛ активно впливає на розвиток
інституту провокації в державах, які визнали юрисдикцію цього Суду. І навпаки: виявлено, що в
законодавстві окремих європейських держав, у т.ч. пострадянських та постсоціалістичних, у тій чи
іншій формі збережено законодавчу модель відповідальності або лише за провокацію
корупційного злочину, або за провокацію будь-якого протиправного діяння.
Суть розробки, основні результати:
The research paper covers provisions of the draft of the new Criminal Code of Ukraine regarding
provocative behavior and its legal consequences. Emphasis is placed on finding out to what extent the
developers of the researched document have taken into account the achievements of criminal law
doctrine, legal positions of the ECtHR and the legislation of Ukraine on covert investigative (search) actions and other covert measures, as well as whether the project will normalize law enforcement issues.
Directions in which it is expedient to continue work on improvement of the corresponding provisions of
criminal law have been defined. Also, the work within comparative legal regime highlights both
achievements and shortcomings of the criminal law systems of individual European countries in terms of
official and law enforcement regulations of the institution of crime provocation. In particular, it has been
established that each state which has recognized the inadmissibility of provoking a crime at the level of
national criminal law has also developed and applied in practice a number of criteria that must be taken
into account when deciding on the limits of admissibility of provocation.