Abstract:
Висвітлено проблематику єдиного розуміння підстав правомірного обмеження права на
свободу та особисту недоторканність, а також зроблено спробу уніфікованого тлумачення їх
сутності відповідно до положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та
національного кримінального процесуального законодавства. Комплексно проаналізовано
підстави правомірного обмеження права на свободу та особисту недоторканність із зверненням до
судової практики та напрацювань науковців у цьому аспекті. Завдяки емпіричному аналізу усіх
наявних матеріалів закордонних та українських авторів вдалося сформувати реальне розуміння
важливості уніфікованого підходу до розуміння змісту підстав правомірного обмеження права на
свободу та особисту недоторканність. Для здійснення якісного дослідження використано методи
аналізу, синтезу, дедукції, сходження від абстрактного до конкретного. Досліджено понятійний
апарат підстав правомірного обмеження та розуміння законодавцями основних термінів, зокрема,
приділено увагу розумінню поняття «обґрунтована підозра» та її інтерпретування в межах
міжнародного та національного законодавства. Встановлено, що необхідним для упорядкування
норм КПК України та формування уніфікованого розуміння поняття «обґрунтованість підозри» є
його тлумачення з урахуванням практики ЄСПЛ та закріплення на законодавчому рівні для
забезпечення права на свободу та особисту недоторканність і взагалі створення передумов для
захисту і охорони прав і свобод людини та громадянина. Цей розділ кримінального процесу
потребує виведення чітких і зрозумілих критеріїв, які повинні досліджуватися слідчими суддями і
встановлюватися уповноваженими службовими особами, які здійснюють збір фактичних даних.
У межах дослідження встановлено, що обидві підстави: обґрунтованість підозри і наявність
ризиків – є рівнозначними і повинні досліджуватися без пріоритетності.
