Abstract:
Грецький поет Гесіод відомий як автор першої в західній традиції історіософської моделі.
Коли йдеться про цю модель, зазвичай мають на увазі його «міф про раси», в якому подано п’ять
етапів людської історії. Але в Гесіода була і божественна історія, і вона, до речі, набагато більш
докладна, ніж згаданий міф. Проте поет не синхронізував ці дві лінії історичного процесу між
собою. Чи сталося це випадково, чи Гесіод зробив це навмисно, реалізуючи свій особливий задум?
У статті доведено, що Гесіод неявно пов’язав божественну історію (теогонію) з історією
людини (її роботами і днями), тим самим давши зрозуміти, що зміни небесної політики
спричиняють і зміни у принципах організації людського гуртожитку. Поет довів до граничної
концентрації протиставлення між існуючим і належним, причому зробив він це за допомогою
завуальованої іронії. Хоча Зевс вихваляється як мудрий правитель, який є в ролі найвищого
морального авторитету, захисником чесноти та переслідувачем пороку, та схоже на те, що саме на
нього спрямована критика Гесіода, адже саме за правління Зевса відбувається моральний занепад,
а головний олімпійський бог не може або не хоче цьому запобігти. Схема Гесіода загалом
песимістична, він не бачить виходу з моральної кризи, яка спіткала залізну расу. Єдина надія
покращити світ – це змінити себе, і починати треба з чесної праці.
Хоча Гесіод не був філософом у традиційному розумінні цього слова, саме він зміг
сформулювати проблему, яка стала першим філософським питанням у грецькій культурі –
проблему невідповідності фактичного сущого та морального належного. Порушена ним тема,
навіть будучи критично сприйнятою (а може саме тому) деякими філософами, стала відправною
точкою грецького інтелектуального проєкту, і саме Гесіод чималою мірою сприяв тому, що
філософія – як інтелектуальне дослідження світу божественного і світу людського – зародилася на
його батьківщині.
