Abstract:
З початку збройної агресії Російської Федерації проти України все частіше в засобах масової
інформації повідомляють про те, що велика кількість громадян України внаслідок неправомірних дій
представників держави-агресора під приводом нібито «евакуації» була в примусовому порядку переміщена
на територію Росії або Білоусі. Більшість таких випадків мало місце на території Донецької та Луганської
областей.
За інформацією Віце-прем’єр-міністра – Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих
територій України Ірини Верещук, найбільша кількість наших громадян було вивезено з міста Маріуполя.
Серед примусово-вивезених громадян значну частину складали саме жінки та діти, які ховалися від
постійних обстрілів в бомбосховищах. Також відомі випадки примусового вивезення на територію
тимчасово окупованого Донецька дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування.
Вказані дії є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права. Такі норми містяться зокрема
у так званих «Женевських конвенціях». Це чотири самостійні міжнародні договори прийняті ще у 1949 році:
Женевська конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях; Женевська конвенція про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, з складу збройних сил на морі;
Женевська конвенція про поводження з військовополоненими; Женевська конвенція про захист цивільного
населення під час війни. Норми Женевських конвенцій 1949 року є унікальними та непорушними, оскільки в
цих міжнародних договорах беруть участь всі держави. Будь-яке порушення, або ігнорування норм, що
закріплені у цих конвенціях, тягне за собою виключення держави-порушниці за межі цивілізованого
співтовариства, а дії особи, яка безпосередньо порушує зазначені міжнародні норми дозволяє кваліфікувати
як воєнний злочин.
