Abstract:
Здавна відомо, що війна ведеться не
лише на полі битви класичною зброєю. Вона водночас не менш жорстоко відбувається за думки й
душі людей в інформаційно-культурній та духовно-психологічній царині.
Зважаючи на постійні дискусії щодо співвідношення між мораллю та об’єктивністю в
журналістиці, між дотриманням конституційного суб’єктивного права на інформацію (що включає
такі похідні права, як свобода вираження поглядів і переконань, право отримувати, створювати,
зберігати, поширювати, знищувати та спростовувати інформацію) автори досліджують еволюцію
академічної дискусії навколо зв’язку медіа та збройних конфліктів, особливо у контексті появи та
розвитку новітніх інформаційно-комунікаційних засобів і платформ.
Ця стаття продовжує цикл публікацій, що висвітлюють проблеми обмеження права на
інформацію, протидії ворожій пропаганді та просування власних ідеологем і наративів як
елементів контрпропаганди. Адже нинішні інформаційні війни як складові гібридних
характеризуються битвою вже не стільки фактів, скільки сенсів і наративів, що майже не
спростовуються протиборчими сторонами, а отже, все менше підпадають під правове
регулювання, а більше – під політичні кон’юнктури. Значну увагу приділено питанням медійної
цензури під час війни. Часові межі постановки наукової проблеми охоплюють період від Першої
світової війни як першого міжнародного збройного конфлікту за кількістю держав-учасників до
наших днів – російсько-української війни як предтечі нового протистояння між авторитарними
режимами і демократичним світом.
На прикладі Центральних держав (Німецька, Австро-Угорська та Османська імперії)
авторами зроблено висновок, що Перша світова війна, за відсутності тоді міжнародно-правового
обмеження суб’єктивного права на інформацію аж після закінчення Другої світової війни,
започаткувала подальшу із наростанням участь державних і недержавних суб’єктів у реалізації
інформаційної політики як у міжвоєнні періоди у формі гібридних війн, так і відкритих збройних
протистоянь у контексті всіх етапів інформаційної революції. Особливістю інформаційної
політики аналізованих держав, на відміну від розглянутих у попередній статті (Велика Британія,
Франція, США), визначено те, що вони, будучи суходольними імперіями, стикнулися з низкою
складнощів, зумовлених передовсім своїм поліетнічним складом, що врешті-решт призвело до їх
поразки та розпаду на окремі держави як одного з головних підсумків цієї війни. This article continues the cycle of publications highlighting problems of restriction of the right
to information, countering enemy propaganda and promoting one's own ideologies and narratives as
elements of counter-propaganda.
The object of propaganda in all states participating in the First World War was mainly external
forces – enemy states. Instead, the main consumer of this propaganda was a domestic audience, especially
in the Central Powers (with the exception of Czechoslovakia after the collapse of the Austro-Hungarian
Empire) due to a lack of resources to spread their own propaganda narratives abroad.
The peculiarity of the information policy of the Central Powers, in contrast to those considered
in the previous article (Great Britain, France, the USA), is determined by the fact that they, being land
empires, faced a number of difficulties caused primarily by their polyethnic composition, which
ultimately led to their defeat and disintegration into separate states as one of the main results of this war.
