Примусове переселення або депортація дітей та жінок з окупованих територій

Abstract

З початку збройної агресії Російської Федерації проти України все частіше в засобах масової інформації повідомляють про те, що велика кількість громадян України внаслідок неправомірних дій представників держави-агресора під приводом нібито «евакуації» була в примусовому порядку переміщена на територію Росії або Білоусі. Більшість таких випадків мало місце на території Донецької та Луганської областей. За інформацією Віце-прем’єр-міністра – Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірини Верещук, найбільша кількість наших громадян було вивезено з міста Маріуполя. Серед примусово-вивезених громадян значну частину складали саме жінки та діти, які ховалися від постійних обстрілів в бомбосховищах. Також відомі випадки примусового вивезення на територію тимчасово окупованого Донецька дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування. Вказані дії є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права. Такі норми містяться зокрема у так званих «Женевських конвенціях». Це чотири самостійні міжнародні договори прийняті ще у 1949 році: Женевська конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях; Женевська конвенція про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, з складу збройних сил на морі; Женевська конвенція про поводження з військовополоненими; Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни. Норми Женевських конвенцій 1949 року є унікальними та непорушними, оскільки в цих міжнародних договорах беруть участь всі держави. Будь-яке порушення, або ігнорування норм, що закріплені у цих конвенціях, тягне за собою виключення держави-порушниці за межі цивілізованого співтовариства, а дії особи, яка безпосередньо порушує зазначені міжнародні норми дозволяє кваліфікувати як воєнний злочин.