Кримінально-правова кваліфікація правопорушень за статтями 407 та 408 ККУ: проблеми і перспективи вдосконалення

Abstract

У статті здійснено всебічний аналіз кримінально-правової кваліфікації правопорушень, передбачених статтями 407 (самовільне залишення військової частини або місця служби) та 408 (дезертирство) Кримінального кодексу України. Досліджено правові, соціальні та психологічні аспекти, що впливають на вчинення правопорушень, з акцентом на умови воєнного стану, які посилюють тиск на військовослужбовців. На основі статистичних даних за 2020–2024 рр. проаналізовано динаміку зростання кількості таких правопорушень, що відображає системні виклики у забезпеченні військової дисципліни. Особливу увагу приділено проблемам відмежування самовільного залишення від дезертирства, зокрема складнощам у встановленні мотивів (страх, протест, особисті обставини) та умислу (прямий чи непрямий). Виявлено недоліки чинного законодавства, які призводять до ризиків надмірної криміналізації, зокрема через нечіткість критеріїв оцінки обставин, таких як поважні причини відсутності. Запропоновано конкретні зміни до диспозицій статей 407 і 408 Кримінального кодексу України, включаючи уточнення мотивів, визначення критеріїв дезертирства (знищення документів, переховування, працевлаштування у цивільній сфері) та запровадження альтернативних заходів покарання для менш тяжких випадків. Окреслено необхідність розроблення методичних рекомендацій для слідчих і суддів, а також посилення психологічної підтримки, поліпшення матеріального забезпечення та профілактичних заходів для підвищення дисципліни та боєздатності Збройних сил України. Дослідження спрямоване на вдосконалення правозастосовної практики та забезпечення балансу між суспільними інтересами та правами військовослужбовців. The problem of assessing acts provided for in Articles 407 and 408 of the Criminal Code of Ukraine lies in the difficulty of distinguishing similar elements of offenses, which is of key importance for ensuring the fairness of law enforcement. For example, determining the motives of a serviceman’s actions, such as fear, protest, or deliberate evasion of military service, can be crucial for distinguishing between the investigated elements of criminal offenses. Also problematic one is the issue of taking into account the duration of a serviceman’s absence, which affects the qualification of an act. There are often situations when a serviceman who has voluntarily left his place of service is later recognized as a deserter due to a long period of absence. This makes a risk of excessive criminalization of behavior that could have been caused not by an unlawful intent, but by other circumstances. In addition, the lack of clear criteria for assessing the objective circumstances of acts, such as the presence of good reasons for voluntary leaving of service, complicates the process of legal qualification. This issue becomes especially relevant in conditions of armed conflict, when military personnel are under significant psychological pressure. The article provides a thorough analysis of the criminal legal assessment of offenses under Articles 407 and 408 of the Criminal Code of Ukraine. The author analyzes the legal, social and psychological aspects that influence the commission of these offenses, and also he considers the problems of their delimitation. Particular attention has been paid to the dynamics of the number of such offenses in the period from 2020 to 2024, which is a consequence of the increased pressure on military personnel under martial law. The author analyze the main difficulties faced by law enforcement agencies and courts in establishing the motives, goals and circumstances of such actions. The author also discusses the gaps in the current legislation and the need to improve it to ensure effective law enforcement. The article also offers specific recommendations for strengthening preventive measures, enhancing the psychological stability of servicemen and introducing new approaches to disciplinary work in the Armed Forces of Ukraine.