Окремі аспекти адміністративно-правової характеристики суб’єктів адміністративних правопорушень, передбачених ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення

Abstract

Воєнна агресія росії проти України з 2022 р. актуалізувала питання мобілізаційної готовності держави та ефективності адміністративно-правових механізмів забезпечення обороноздатності. В умовах воєнного стану, який триває уже четвертий рік поспіль, особливого значення набула норма ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка встановлює відповідальність за порушення законодавства у сфері оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації [2]. Ця норма передбачає адміністративну відповідальність, однак її практичне застосування породжує низку питань щодо суб’єктивного складу правопорушення, доказування факту порушення (особливо це стосується процедури вручення повістки) та меж застосування адміністративної відповідальності. Проаналізовано зміст вищезгаданої норми, досліджено відмежування загального і спеціального суб’єктів адміністративного правопорушення, проблеми доказування, особливості правозастосування у воєнний період, а також тенденцію судової практики за 2024–2025 рр. Здійснено аналіз нормативної бази, яка визначає обов’язки у сфері мобілізації, окреслено типові помилки й підстави для скасування постанов про притягнення особи до адміністративної відповідальності, проблеми доказування у справах зазначеної категорії. На підставі аналізу судової практики виявлено ключові помилки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (далі – ТЦК та СП) у визначенні суб’єкта відповідальності та документальному оформленні протоколів. Досліджено питання правового регулювання процедурних вад вручення повісток, колізій між нормами підзаконних актів, а також недосконалості фіксації вручення повісток у цифрових реєстрах. Значна частина дослідження спрямована на аналіз доказової бази, оскільки суди систематично наголошують на необхідності документального підтвердження вручення повістки належному суб’єкту, належного оформлення військово-облікових документів, обов’язковості фіксації повідомлення працівниками підприємств тощо. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства і практики притягнення до відповідальності з метою забезпечення дотримання балансу між мобілізаційною дисципліною та правами фізичних і посадових осіб шляхом надання нормативного визначення спеціального суб’єкта. Russia’s military aggression against Ukraine since 2022 has actualized the issue of the state's mobilization readiness and the effectiveness of administrative and legal mechanisms for ensuring defense capability for all times of our country’s independence. In the conditions of martial law, which has been going on for the 4th year in a row, the norm of Article 210-1 of the Code of Ukraine on administrative offenses, which establishes responsibility for violations of legislation in the field of defense, mobilization training and mobilization, has acquired special significance. This norm provides for administrative liability, but its practical application raises a number of questions regarding the subjective composition of the offense, proof of the fact of the violation (this especially applies to the procedure for serving a summons) and the limits of application of administrative liability. This article analyzes the content of the norm, investigates the nature, delimitation of the general and special subject of an administrative offense, the problems of proof, the peculiarities of law enforcement in the wartime period, as well as the trend of judicial practice for 2024–2025. An analysis of the regulatory framework that defines responsibilities in the field of mobilization has been carried out, typical errors and grounds for canceling decisions on bringing a person to administrative responsibility, problems of proof in cases of this category of cases have been outlined. On the basis of the analysis of judicial practice, key errors of territorial recruitment and social support centers in the determination of the subject of responsibility and the documentation of the protocols were revealed. The problem of legal regulation of procedural defects in the service of summonses, conflicts between the norms of by-laws, as well as the imperfection of fixing the service of summonses in digital registers has been investigated. A large part of the article is aimed at researching the evidence base, as the courts systematically emphasize the need for documentary confirmation of the delivery of the summons to the proper subject, the proper registration of military accounting documents, the obligation to record the notice by employees of enterprises, etc. Recommendations on improving the legislation and the practice of bringing to responsibility are proposed in order to ensure the balance between mobilization discipline and the rights of individuals and officials by providing a normative definition of a special subject.