Історія поширення австрійського цивільного процесуального законодавства на західноукраїнських землях

Abstract

Досліджено історію поширення австрійських нормативно-правових актів, які регулювали цивільні правові відносини на українських землях, що входили до складу Австрійської, а згодом Австро-Угорської імперії. Зазначено, що після приєднання Галичини та Буковини, тут ще тривалий час існували регіональні особливості у сфері застосування пам’яток права, наприклад, використовувалось польське законодавство, або звичаєве право. Вказано, що впровадження австрійського судочинства в регіоні збіглось із епохою чималих реформ у державі, в тому числі у сфері цивільного процесу, оскільки велись великі роботи із кодифікації права. Першим на Галичині, Закарпатті та Буковині впроваджений був Загальний судовий порядок 1781 року, який регулював цивільний процес. Розглянуто основні положення Загального судового порядку (врегульовані питання спорів між панами та селянами, один суддя повинен був довести до кінця справу, усі стадії процесу повинні відбуватись в одному суді, заборона на делегування повноважень судді, рішення суду повинні спиратись виключно на закон), засади на основі яких діяв кодекс (доступності, письмового характеру подання матеріалів, вільного подання доказів, виконавчого провадження процедури ліцитації рухомого та нерухомого майна, можливості апеляції до суду другої інстанції). У дослідженні йде мова про запровадження «Загального судового порядку для Західної Галичини». Висвітлено питання розробки та значення цивільного процесуального кодексу 1895 року, який вважається одним з кращих пам’яток права ХІХ століття.