Abstract:
Відповідно до приписів статті 2 Кримінального процесуального кодексу
(далі – КПК) України загальним завданням кримінального процесу, як і всіх
інших галузей науково-кримінального циклу, є боротьба зі злочинністю [1].
Цей напрям соціального життя є особливо актуальним, оскільки сучасна
політична ситуація створює підґрунтя для різкого збільшення кількості
вчинення кримінальних правопорушень, настання відповідальності за які
винними особами є метою проведення кримінальних проваджень.
Принципи законності, змагальності сторін, а також презумпції
невинуватості та забезпечення доведеності вини під час кримінального
провадження потребують виконання кропіткої роботи щодо збирання доказів
винуватості або невинуватості з боку сторін. Процес доказування є ефективним
способом сприйняття дійсності, оскільки чинні положення кримінального
процесу не допускають прийняття будь-яких процесуальних рішень без
належної обґрунтованості. Через чітко визначені законодавцем процесуальні
порядки виявлення, збирання, відібрання та оцінки доказів у кримінальному
провадженні в умовах воєнного стану інколи не вдається можливим
дотримуватися такого порядку, оскільки можливості експертів та
спеціалістів зачасту є обмеженими, особливо на територіях, що є тимчасово
непідконтрольними Україні [2, с. 24].
Підняте питання набуло більшої актуальності ще з початком проведення
антитерористичної операції на сході України у 2014 році, проте значно
загострилось у 2022 році з початком повномасштабного агресивного вторгнення
росії в Україну, оскільки деякі проблемні аспекти, першочергово пов’язані із
збирання доказів багатьох видів злочинів російської армії проти українського
народу, потребують ефективного вирішення.
