Abstract:
У статті зазначено, що інструментарієм пізнавальної діяльності у кримінальному
провадженні були і залишаються слідчі (розшукові) дії, за допомогою яких відбувається
формування судових доказів. Здійснено аналіз норм чинного законодавства, слідчої і судової
практики щодо визначення допустимості доказів, отриманих під час розслідування кримінальних
проступків, а також у разі зміни підслідності органу досудового розслідування.
Звернуто увагу на дотриманні під час збирання доказів належної правової процедури, яка
є однією з процесуальних гарантій забезпечення законності кримінального провадження.
Наголошено на недопустимості доказів у разі, якщо вони отримані слідчим, не уповноваженим на
це провадження, або неправильного визначення підслідності прокурором.
Наголошено, що постанова прокурора про доручення здійснення провадження іншому
органу досудового розслідування, її обґрунтування та вмотивування повинна бути предметом
дослідження суду в кожному кримінальному провадженні, яке здійснюється з урахуванням його
конкретних обставин. Результати такого дослідження утворюють підстави для подальшої оцінки
отриманих в результаті проведеного досудового розслідування доказів з позиції допустимості.
Запропоновано визнавати очевидно недопустимими докази, якщо вони були отримані внаслідок
порушення прокурором порядку визначення або зміні підслідності. The article notes that the investigative (detective) actions have
always been and remain the tools of an investigation activity in criminal proceedings, and they are used to
form judicial evidence. The authors analyze the provisions of the applicable law, investigative and judicial
procedure regarding the determination of admissibility of evidence obtained during the investigation of
criminal offences, and in case of changes of jurisdiction of the pre-trial investigation authority.
The authors analyze the opinion of scientists regarding the term “due diligence” that should
comply with the provisions of the criminal procedural law. The author pays attention to the due diligence
in the process of collecting evidence, which is one of the procedural guarantees of ensuring the legality of
a criminal proceeding. The author states the inadmissibility of evidence if it was obtained by the
unauthorized investigator or in case of incorrect determination of jurisdiction by the prosecutor.
It is noted that, according to the explanations of the Supreme Court, the compliance with due
diligence procedure is not a final goal, rather an important condition for gaining the results of a criminal
proceeding defined by the legislator as a priority: protection of an individual, society and state against any
criminal offense, protection of human rights and freedom, prompt and efficient detection of criminal
offences and fair trial.
The authors emphasize that the prosecutor’s decision on addressing the trial to another pre-trial
investigation authority, its substantiation and reasoning should be the subject of court examination in each
criminal proceeding, which is performed taking into account specific circumstances. The results of such a
study should be the ground for further evaluation of evidence obtained as a result of such a pre-trial
investigation in terms of its admissibility.
The authors propose to recognize evidence as obviously inadmissible if it was obtained as a result
of violation by the prosecutor of the procedure for determining of changing jurisdiction.
