Abstract:
This article starts a cycle of publications highlighting problems of constitutional restriction of the
right to information, countering enemy propaganda and promoting one’s own ideologues and narratives
as elements of counter-propaganda. After all, the current information wars, as components of hybrid ones,
are characterized by a battle not so much of facts, but of senses and narratives, which are almost not
refuted by the opposing parties, and therefore, fall less and less under legal regulation, and more under
political conjunctures. Considerable attention has been paid to the issue of media censorship during the
war. The time limits of setting the scientific problem cover the period from the First World War as the first international armed conflict in terms of the number of participating states to the present day – the
Russian-Ukrainian war as the forerunner of a new confrontation between authoritarian regimes and the
democratic world.
On the example of the Entente countries (Great Britain, France, the Russian Empire) and its
associated state-participant – the USA, the authors have concluded, that in the absence of then
international legal restrictions on the subjective right to information even after the end of the Second
World War, initiated the further and increasing participation of state and non-state actors in the
implementation of information policy as in the interwar periods in the form of hybrid wars, as well as
open armed confrontations in the context of all stages of the information revolution.
Оскільки будь-які суспільні події, зокрема
конфлікти, заслуговують на висвітлення, вони привертають велику увагу з боку медіа. Взаємодія
між медіа (друкованими чи електронними) та збройними конфліктами набувала різноманітних форм в історії, і різні журналісти чи інформаційні організації по-різному підходили до різних
збройних конфліктів, і чим більший був їхній масштаб, тим більше суб’єктів інформаційноправових відносин (суспільство (що набувало ознак інформаційного), медіа, держава, військовики,
політики) були втягнуті в різноманітні процеси як взаємодії, так і протистояння.
На тлі постійних дебатів щодо співвідношення між мораллю та об’єктивністю в
журналістиці, між дотриманням конституційного суб’єктивного права на інформацію (що включає
такі похідні права, як свобода вираження поглядів і переконань, право отримувати, створювати,
зберігати, поширювати, знищувати та спростовувати інформацію) автори досліджують еволюцію
академічної дискусії навколо зв’язку медіа та збройних конфліктів, особливо у контексті появи та
розвитку новітніх інформаційно-комунікаційних засобів і платформ.
Ця стаття започатковує цикл публікацій, що висвітлюють проблеми конституційного
обмеження права на інформацію, протидії ворожій пропаганді та просування власних ідеологем і
наративів як елементів контрпропаганди. Адже нинішні інформаційні війни як складові гібридних
характеризуються битвою вже не стільки фактів, скільки сенсів і наративів, що майже не
спростовуються протиборчими сторонами, а отже, все менше підпадають під правове
регулювання, а більше – під політичні кон’юнктури. Значну увагу приділено питанням медійної
цензури під час війни. Часові межі постановки наукової проблеми охоплюють період від Першої
світової війни як першого міжнародного збройного конфлікту за кількістю держав-учасників до
наших днів – російсько-української війни як предтечі нового протистояння між авторитарними
режимами і демократичним світом.
На прикладі країн Антанти (Велика Британія, Франція, Російська імперія) та її асоційованої
держави-учасниці – США, авторами зроблено висновок, що Перша світова війна, за відсутності
тоді міжнародно-правового обмеження суб’єктивного права на інформацію аж після закінчення
Другої світової війни, започаткувала подальшу із наростанням участь державних і недержавних
суб’єктів у реалізації інформаційної політики як у міжвоєнні періоди у формі гібридних війн, так і
відкритих збройних конфліктів у контексті всіх етапів інформаційної революції.
