Короткий опис(реферат):
The article provides a comparative description of the essence, grounds for granting and
terminating the status of a refugee and a person receiving temporary protection, as well as the extent of
their legal personality. The armed attack of the russian federation on Ukraine at the end of February 2022
led to a mass departure of Ukrainians abroad in search of safety and, accordingly, an influx of Ukrainian
migrants to the countries of the world. Most Ukrainians ended up in Europe. In connection with the massive influx of displaced persons, the Council of the EU activated Directive 2001/55/EC on the
provision of minimum standards for the provision of temporary protection and the application of
measures that contribute to the balance of efforts between member states regarding the reception of such
persons and responsibility for the consequences of such reception. Directive 2001/55/EC provides for the
possibility of obtaining both temporary protection and refugee status, which determines the relevance of the study.
У статті досліджуються
питання співвідношення правового статусу біженця та особи, яка набуває тимчасовий захист, їх
особливості шляхом порівняння інститутів притулку та тимчасового захисту. Як критерії
порівняння, обрано правову основу, суб’єктний склад, підстави набуття відповідного статусу,
обсяг прав та обов’язків.
Правове регулювання тимчасового захисту здійснюється Директивою 2001/55/ЄС про
мінімальні стандарти для надання тимчасового захисту у разі масового напливу переміщених осіб
та про заходи, що сприяють збалансованості зусиль між державами-членами щодо прийому таких
осіб та відповідальності за наслідки такого прийому та Імплементаційне рішення Ради Європи
2022/382 від 4 березня 2022 року. Іншими джерелами регулюється статус біженців та інститут
притулку. Це Декларація про територіальний притулок, ухвалено резолюцією 2312 (XXII)
Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1967 року, Конвенція про статус біженців від 28 липня
1951 року, Протокол щодо статусу біженців від 31 січня 1967 року та Конвенція, що визначає
державу, яка відповідає за розгляд заяв про надання притулку, що подані в одній з держав-членів
Європейських Співтовариств (Дублінська конвенція) від 15 червня 1990 року.
Встановлено, що для набуття статусу біженця особа повинна відповідати наступним
ознакам: мати обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової
належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів; знаходитися за межами країни своєї національної належності; і бути не в змозі користуватися
захистом цієї країни або не бажати користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань;
або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця
проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких
побоювань. Директива 2001/55/ЄС поширюється на такі категорії осіб, переміщених з України
24 лютого 2022 року або після цієї дати внаслідок військового вторгнення російських збройних
сил, що розпочалося в цей день: громадян України, які проживали в Україні до 24 лютого 2022
року; осіб без громадянства та громадян третіх країн, крім України, які користувалися
міжнародним захистом або еквівалентним національним захистом в Україні до 24 лютого 2022
року; та членів сімей зазначених осіб.
З’ясовано, що механізм тимчасового захисту передбачає застосування державами-членами
мінімальних стандартів тимчасового захисту до переміщених осіб, що регламентують прийому та
проживання осіб, які користуються тимчасовим захистом, і складатися з двох компонентів:
фінансового і щодо фактичного прийому осіб у державах-членах, і кожна держава-член
самостійно визначає і деталізує умови прийому осіб та їх фінансового забезпечення (підтримки).
Статус біженця надається у довготривалій адміністративній процедурі, передбачає наявність
певних обмежень (вилучення паспорта, неможливість працевлаштування тощо), але за наявністю
такого статусу особа набуває правосуб’єктність, аналогічну до громадянина.
У ході дослідження зроблено висновок, що правовий статус біженця та особи, яка набуває
тимчасовий захист, регламентується різними правовими актами, заснований на реалізації індивідуального або колективного права, набувається (й припиняється) з різних підстав, за різних умов (перша країна в’їзду чи будь-яка) протягом різних строків і шляхом застосування різних адміністративних процедур.
