Abstract:
The article is devoted to the study of the nature of judgments of the European Court of Human
Rights and their significance as a source of law in the context of Ukraine. The case law of the European
Court of Human Rights establishes new rules and regulations that may differ from and supplement
national civil regulations. This case law, as well as the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, is considered an important source of civil law and is binding on national
legal systems. As a result, it becomes an integral part of national civil law, or, more precisely, its "living
organism". The activities of the European Court reflect not only the European legal experience, but also
influence the very evolution of the legislation of the countries party to the Convention.
Particular attention is paid to the analysis of how the case law of the European Court is embodied
and used in the national legislation of Ukraine and how other legal scholars perceive this influence. The
legal specificity of the judgments of the European Court of Human Rights attracts the attention of many
legal scholars. All this is due to its unique role as a supranational jurisdictional body with the exclusive
right to interpret and apply the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental
Freedoms, as well as the specifics of the legal systems of the Council of Europe member states, where the
law combines both continental and Anglo-American types of legal systems.
Taking into account the special status of the European Court of Human Rights, there are
discussions in the national legal science on the interaction between national legislation and the Court’s precedents, with a special emphasis on determining their legal nature. An important issue is the possibility
of considering the judgments of the European Court of Human Rights as precedents and the possibility of
implementing case law in Ukraine.
Стаття присвячена дослідженню природи рішень
Європейського суду з прав людини та їх значенню як джерела права в контексті України.
Практика Європейського Суду з прав людини встановлює нові норми та правила, які можуть
відрізнятися від національних цивільних регуляцій і доповнювати їх. Ця практика, як і Конвенція
про захист прав людини та основних свобод, розглядається як важливий джерело цивільного права
і має обов’язковий характер для національних правових систем. В результаті, вона стає
невід’ємною частиною національного цивільного законодавства, або, точніше, її «живим
організмом». Діяльність Європейського суду відображає в собі не лише європейський правовий
досвід, але також впливає на саму еволюцію законодавства країн-учасниць Конвенції.
Особлива увага приділяється аналізу того, як судова практика Європейського суду
уособлюється та використовується в національному законодавстві України і як інші вчені юристи
сприймають цей вплив. Юридична специфіка рішень Європейського суду з прав людини
привертає увагу багатьох вчених юристів. Все це пов’язано з його унікальною роллю як
наднаціонального юрисдикційного органу, маючи виключне право тлумачити та застосовувати
Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, а також з урахуванням
особливостей правових систем країн-членів Ради Європи, де право поєднує як континентальний,
так і англо-американський типи правових систем.
З урахуванням особливого статусу Європейського суду з прав людини, у вітчизняній
юридичній науці існують обговорення щодо взаємодії національного законодавства та прецедентів
Суду, з особливим акцентом на визначенні їх юридичної природи. Важливим питанням є можливість розглядати рішення Європейського суду з прав людини як прецеденти і можливість впровадження прецедентного права в Україні
