Короткий опис(реферат):
In modern warfare, one of the key places in motivating servicemen is social protection,
which the state guarantees to them and their family members. This is especially important given the
"humanization" of the war, which aims to disable the fighters (wounds of varying severity, psychological
losses), rather than their elimination. In view of this, modern practices of social support in countries that
have successful combat experience seem relevant. One of the latest examples was the war between
Azerbaijan and Armenia in Karabakh. A separate aspect of relevance for Ukraine is that both countries
are also natives of the USSR and the corresponding model of social protection. Analysis of the current state of the problem in Azerbaijan shows that it has not yet been possible to completely change the inherited practices from the USSR, but there is a positive experience in the form of developing a system of social funds. Moreover, the financing of these funds is based on the principle of public-private partnership, with a clear awareness of the duty to the participants in hostilities. В умовах сучасної війни, одне з ключових місць у мотивації
військовослужбовців посідає соціальний захист, який держава гарантує їх та членам родин.
Особливої актуальності це набуває зважаючи на «гуманізацію» війни, яка спрямована на
виведення з ладу бійців (поранень різного ступеню тяжкості, психологічні втрати), а не їхньої
ліквідації. Зважаючи на це, актуальними видаються сучасні практики соціальної підтримки у
державах, які мають успішний досвід ведення бойових дій. Одним з останніх показових прикладів
стала війна Азербайджану та Арменії у Карабасі. Окремий аспект актуальності для України
полягає в тому, що обидві держави теж є вихідцями з СРСР та відповідної моделі соціального
захисту. Аналіз сучасного стану проблеми в Азербайджані показує, що у повній мірі змінити
успадковані практики від СРСР ще не вдалося, однак позитивний досвід у вигляді розвитку
системи соціальних фондів є. Причому, фінансування цих фондів будується на принципі
державного і приватного партнерства, з чітким усвідомленням обов’язку перед учасниками
бойових дій.
Загальні висновки:
– головним суб'єктом соціальної політики у військовій сфері є держава з його
бюрократичним апаратом та традиціями, схильними до патріархальної природи владних ініціатив;
– виключається можливість об'єктів соціальної політики - військовослужбовців - бути її
нормативними суб'єктами через відсутність і слабкість інститутів громадянського суспільства
(політичних партій, громадських об'єднань), що представляють їх інтереси. У той же час,
найбільш потужний державний фонд з реалізації соціальних ініціатив та підтримки очолюється
ветераном, що свідчить про велику довіру і роль даної соціальної групи;
– в основі соціальної політики лежить підхід, заснований на правах людини, тобто
забезпечення в значній мірі обмежених соціально-правових гарантій військовослужбовців, що
містяться у військово-соціальному законодавстві;
– виокремлення статусу «шахідів» – борців за незалежність, що мають суттєву підтримку від держави, як данина внеску та відповідним втратам заради незалежності держави та реалізації інтересів державної політики;
– основним механізмом державної соціальної політики у військовій сфері на практиці є соціальний захист, який представлений системою попереджувальних заходів, так чи інакше
пов'язаних з обмеженим соціально-правовим статусом даної категорії населення, а сам характер державної соціальної політики щодо них носить компенсуючий характер, однак за значної державної підтримки через створення відповідних інституцій, великого фінансування та розширення сфери послуг.
