Abstract:
. The article is devoted to the disclosure of the problem of administrative and legal status
of a general practitioner - a family doctor. Emphasis is placed on the importance of clearly defining the legal personality of the family doctor in view of reforming the health care system and overcoming the negative consequences of counteracting the COVID-19 pandemic.
Disclosure of administrative and legal status was carried out through the generally accepted categories of "legal status" enshrined in legal science. It is stated that there is no codification of legal norms in this area. This problem is emphasized against the background of the rapid response of the primary level to the threats of outbreaks of epidemics and pandemics. Стаття присвячена розкриттю проблеми адміністративно-правового статусу
лікаря загальної практики – сімейного лікаря. Акцентовано увагу на важливості чіткого
визначення правосуб’єктності сімейного лікаря з огляду на реформування системи охорони
здоров’я та подолання негативних наслідків у протидії пандемії COVID-19.
Розкриття адміністративно-правового статусу здійснювалося через загальноприйняті категорії «правовий статус» закріплені в юридичній науці. Під правовим статусом медичного працівника запропоновано розуміти сукупність суб’єктивних юридичних прав та обов’язків, гарантій здійснення прав і обов’язків. Водночас правовий статус конкретної фізичної особи можна розглядати як суму загального, спеціального, індивідуального статусів, співвідношення яких варіює залежно від конкретних ситуацій. Адміністративно-правовий статус лікаря загальної практики – сімейного лікаря, як різновид правового статусу, доречно розглядати як комплекс суб’єктивних прав і обов’язків, які закріплено у відповідних адміністративно-правових нормах. Виділено такі структурні елементи
адміністративно-правового статусу, зокрема, сімейного лікаря: публічні суб’єктивні права та
юридичні обов’язки, обсяг і характер правосуб’єктності (дієздатності та правоздатності), адміністративна, у деяких випадках – дисциплінарна, відповідальність. Автор підтримує позицію про необхідність прийняти Закон України «Про права медичних і фармацевтичних працівників»,
який би містив положення про засади діяльності медичних працівників.
Як підсумок, констатується відсутність кодифікації норм права з даного напряму.
Акцентується дана проблема на тлі оперативного реагування первинної ланки на загрози при спалаху епідемій та пандемій. Саме визначення прав, обов’язків то особливостей відстоювання прав лікарів створить належне підґрунтя для мобілізації сил та засобі по охороні здоров’я громадян.
