Про нерецидивний кримінальний проступок в умовах воєнного стану

Abstract

Обґрунтовано доцільність врахування вчинення повторного кримінального проступку, передбаченого ч. 1 та 2 ст. 111 1 КК України як обставини, що обтяжує покарання, та спростування того, що тільки вчинення тільки злочинів в умовах особливого періоду може обтяжувати покарання. Зокрема стверджується про те, що у листопаді 2018 року важко було собі уявити, що вчинення кримінального проступку із використанням воєнного стану може бути взагалі, а впливати на призначення більш суворого покарання й поготів. Але з 15 березня 2022 року криміналізовано колабораційну діяльність, найпоширеніші види якої є кримінальними проступками. По суті зараз суд, розглядаючи кримінальне провадження щодо колаборанта, який добровільно очолив певний тимчасово окупований рашистами населений пункт, не може врахувати воєнний стан, вчергове продовжений до 23 серпня 2022 року, як обставину, що обтяжує покарання. Ставиться риторичне запитання: а невже будь-яке кримінальне правопорушення, чи то кримінальний проступок, чи то злочин, вчинене з використанням умов воєнного стану, не свідчить про підвищений рівень небезпеки такої людини та вжиття до неї більш суворих заходів кримінально-правового впливу? Констатовано, що законодавець умисно (оскільки у п. 2 ч. 1 ст. 67 КК України вже йдеться про групові кримінальні правопорушення, а не злочини) створив ситуацію, що суди, призначаючи покарання, можуть врахувати як обставину, що її обтяжує, лише повторність та рецидив злочинів, а кримінальні проступки можуть утворювати рецидив та повторність кримінальних проступків, кримінальних проступків та злочинів, але суд позбавлений правових підстав їх врахування під час призначення покарання. Запропоновано внести зміни до п. 1 та п. 11 ч. 1 ст. 67 КК України та доповнити її п. 14 – вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного стану.