Психологічні особливості роботи поліцейського з жінками, потерпілими від сексуального насилля в умовах воєнного часу

Abstract

Війна змінила кардинально сьогодення нашої країни. Українці взагалі та поліцейські зокрема зіткнулись з новими вимогами сьогодення, новими тривогами, страхами, злочинами, про які знали теоретично. Питання взаємодії з жертвами сексуального насилля і в мирний (не воєнний) час викликав немало тривог у правоохоронців, а за період війни надмірна жорстокість, масовість вчинених згвалтувань просто вимагає додаткових, а то і нових алгоритмів роботи поліцейських з потерпілими. Розкриваючи зазначене питання важливо зазначити, що сексуальне насилля – це будь-яка сексуальна дія, акт влади однієї особи над іншою, завжди без вільної свідомої згоди потерпілого. Сексуальне насилля завжди орієнтоване на дистабілізацію жертви кривдником, заперечення її ідентичності. Слід відмітити, що військові згвалтування носять дещо відмінний характер від побутового сексуального насилля, адже його суттю є не просто задоволення фізичного сексуального потягу та прагнення домінувати на іншим, а і усвідомлене бажання нанести максимальну шкоду країни з якою відбуваються військові дії. Військові згвалтування досить часто є розповсюдженою воєнною практикою, це свого роду руйнація нації на генетичному рівні, так загарбники сприймають процес згвалтування як зброю війни, а тіло жінки як здобич, тим самим вони знецінюють жінку як матір, як берегиню, а її чоловіка, як немічного, такого, що не спроможний захистити свою жінку. Тому взаємодіє з потерпілими жінками від сексуального насилля в умовах війни потрібно сприймати дещо по іншому.