Регламентація накладення арешту на майно в кримінальному провадженні: окремі недоліки

Abstract

Досліджено регламентацію накладення арешту на майно в кримінальному провадженні. Здійснено порівняння суб’єктів, уповноважених приймати рішення про накладення арешту на майно, за законодавством України та законами деяких орієнтованих на європейський правовий простір сусідніх держав. Обґрунтовується доцільність надання всім органам досудового розслідування повноваження в невідкладних випадках накладати попередній арешт на майно за згодою прокурора із подальшим зверненням до слідчого судді з клопотанням про арешт попередньо арештованого майна. Запропоновано регламентувати в Кримінальному процесуальному кодексі України учасників виконання ухвали про арешт майна, спосіб їх ознайомлення з ухвалою про арешт майна, порядок виконання ухвали та спосіб фіксування виконання ухвали про арешт майна. The article compares the provisions of the Code of Criminal Procedure of Ukraine regulating the seizure of property with the regulation of the principle of inviolability of property rights in criminal proceedings. Expediency is justified that it is necessary to supplement the statement of the principle of inviolability of property rights with references to: 1) urgent cases of preliminary seizure of property and 2) the authority of the head of the prosecutor’s office to seize property by his/her resolution during martial law in the absence of an objective possibility of the investigating judge to exercise the relevant powers. A comparison with the criminal procedure legislation of some neighboring countries is made. The countries where the decision to seize property at the pre-trial stage is made by the prosecutor include, in particular, the Republic of Poland, Romania, and the Slovak Republic. Instead, in the Republic of Moldova and the Republic of Hungary, the competence to make decisions on seizure of property during pre-trial proceedings, as in Ukraine, belongs to the judiciary. The comparison also found that in the Republic of Moldova, the decision to preliminary seize property can be made by any pre-trial investigation body, and in the Republic of Latvia, the preliminary seizure of property is imposed with the consent of the prosecutor. The position of Ukrainian scholars who consider it expedient to expand the list of entities authorized to impose a preliminary seizure of property in Ukraine by empowering all pre-trial investigation bodies of Ukraine to make this decision with the consent of the prosecutor is supported. The author argues that there is a need to supplement the regulation of execution of a property seizure order with an indication that the protocol should specify the following: the participants to this procedural action, the manner in which they familiarize themselves with the order, the procedure for executing the order and recording this activity.